Як вже говорилося, близько 40 років пропрацював дядя Коля машиністом екскаватора.
Робота нелегка, постійно в пилу, на спеці, на морозі. В таких умовах і давали руду рідній країні.
І звичайно для зняття втоми, стресу, завжди беззлобно над ким-небудь жартували.
Цей випадок стався взимку, коли бригада стояла на ремонті.
На кожному гірничому підприємстві є монтажна майданчик для монтажу нових екскаваторів, для ремонту їх і обслуговування. Ну і звичайно обов’язково є вагончик-побутівка. У ньому бригада могла відпочити, попити чайку ну і звичайно дещо міцніше для підняття життєвого тонусу.
Так ось під час ремонту екскаватора зібралася бригада дяді Колі на обід. Закусили, сіли покурити. А в бригаді був молодий помічник машиніста екскаватора, звали його Андрій. Мабуть обід не пішов йому на користь, і зібрався він вискочити на вулицю для вирішення своїх нагальних проблем. Утоптати місце в снігу і сіл справляти свою потребу. Дядя Коля цю справу в віконце вагончика побачив, і каже: «А де у нас мужики лопата совкова?» Ну, тим цікаво стало, навіщо, мовляв, Василич тобі лопата-то?
А зараз ми над Андрюхою приколемся. Схопив дядя Коля лопату і вискочив на вулицю.
Необхідно сказати, що дядя Коля був висококласним майстром своєї справи. Спритності в ньому було дуже багато. Він міг багатотонним ковшем екскаватора на спір закрити відкритий сірникову коробку, що стоїть на землі, не пошкодивши його, або ковшем дотолкнуть ключ у запалювання мотоцикла. А там трохи промахнешся, і від мотоцикла могла тільки купа металобрухту залишитися. Не дарма на змаганні кращих за професією десь в Угорщині дядя Коля зайняв перше місце, серед представників 23 країн.
Підкравшись до сидить навпочіпки Андрію, дядя Коля вправно підставив лопату, а коли хлопець закінчив свої справи, швидко сховав лопату в сніг, і як ні в чому повернувся в битовку.
Андрій, надягаючи штани, обернувся і не знайшовши результатів своєї діяльності подумав, що стався непередбачений конфуз. Спустив штани до колін і уважно їх оглянув. Після чого він одягнувся і заспокоєний повернувся в вагончик.
Ось тут і почалося найголовніше. Один з екскаваторників потягнув носом і сказав: «Мужики, щось запах поганий завдало!» Всі стали принюхуватися і підтвердили дане зауваження. Андрій, почервонівши, вислизнув за двері. Перевіривши себе ще раз, повернувся в тепло. Бригада стримувала сміх, а один сказав, «Ось Андрюха, ти повернувся, і начебто знову завдало!» Хлопець вибіг на вулицю. Але тут вже ніхто себе стримати неї міг, пролунав громовий регіт. Андрій повернувся, і коли дядя Коля йому розповів все, став реготати разом з усіма. Хлопець він був непоганий і жарти розумів. Шкоди то від них не було …
P.S. Як часто поряд з веселим, в нашому житті відбувається сумне. Чорна смуга змінює білу і навпаки. Пройшли роки. Я відслужив армію, але в майстерні вже не повернувся. Знайшов іншу роботу до душі.
Якось раз ходячи по кладовищу, відвідуючи своїх померлих родичів, я раптом побачив знайоме, до болю рідне усміхнене обличчя дяді Колі. Він дивився на мене з гранітного постаменту, і внизу золотились букви: Заслужений шахтар Росії Ш-нів Микола Васильович. І роки життя. А мені раптом почулося: «Ну що, Щурів, знайшов ти панночку з пирогом по діагоналі?» Одвічна дядька Коліна жарт.
Я стояв, гладив фотографію рукою, і великі сльози текли по моїх щоках. Світла тобі пам’ять, дядя Коля!
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ.
© Copyright: Болотний Щурів 2012
Свидетельство о публикации №212061401020